Будеш мені ти завжди рідне

 

Будеш мені ти завжди рідне,

Зелено-синє Синьовидне!

Віночки вічних твоїх гір

І ваблять, і полонять зір.

 

Тут вперше пташку я почула,

Дика сарна в кущах майнула.

Ногою босою ступала,

Поволі світ я пізнавала.

 

Тут кожна вуличка рідна мені,

Тут зими і літа, ночі і дні.

Струмочок, ярочок і дивний камінчик.

Тут мама і тато - тут сонця промінчик.

 

Тут Стрий та Опір, наче браття,

Тут зорі, місяць, тут багаття.

Росинка в полі день при дні -

Все усміхається мені.

 

Данило славний тут бував,

Коли до угрів він ступав.

На твої гори він дивився,

У старій церковці молився.

 

Он, гляньте, хмарка не така,

Причарувала і Франка.

Частенько у селі блукав,

Пісні по-нашому співав.

 

Сільсько стежкою ходив,

І згорточок у руках носив.

Про нас нотатки вів важливі,

Бо й справді - ми є особливі!

 

І де б не була я в житті -

В Нью-Йорку, Відні, чи Уфі,

Скільки б не бачила й чого,

Та Ти - центр Всесвіту мого! (Яцульчак М.О.)

Золота гора

Стоїть гора високая,

Золотою зветься,

А на самому вершечку

Церква пишається.

 

Там колись монастир стояв,

Як прабабця жила,

То вона там зустрічала

І князя Данила.

 

Люди там колись молились

І паски святили,

Від навали турецької

Церкву хоронили.

 

То як турки близько

К горі приступали,

Козаки з луків стріляли

Й камінням кидали.

 

Коли турки віддихали

У лісі за мостом,

Козак пустив стрілу з лука

Паші в груди просто.

 

Наші орли за ідею

Голови поклали,

Щоб татари тую гору

Нам не сплюндрували.

 

Та заїхав якось в село

Клятий лях панисько,

І з нашого монастиря

Зробив попелисько.  (Матчак І.І.)

Ріку Опір ріка Стрий зустрічає,

Над ними городище лягло,

Біля нього розкішна долина,

На якій - Синевідсько-село.

Калина, дуби і каштани

В Синевідську розкішно цвітуть.

Горяни, українські бойки

Із давніх давен тут живуть.

Колумб колись плив в океані,

Америку довго шукав,

Синевідчанин звідти вертався:

Каштани він там продавав.

Каштани, розлогі каштани

В Синевідську нашім цвітуть.

І горді ми, синевідчани,

Що нас каштанами звуть.

Якщо в Синевідську женився,

Чи заміж віддав себе сам,

То знай, що до смерті ти звешся

Тепер - синевідський "каштан".